6 грудня 2017 року - 125 років з дня народження Миколи Куліша
Микола Куліш - один з найяскравіших та найбільш оригінальних українських драматургів першої половини минулого століття. Розквіт його творчої активності припав на 20-ті - початок 30-х років - період відродження, розвитку та трагедії України. М.Куліш - один з засновників української модерної драматургії. Його п'єси нічим не поступаються кращим світовим зразкам. Їх постановка у "Березолі" Леся Курбаса дала можливість двом корифеям українського театру в синтезі тексту і режисерського таланту показати найболючіші проблеми тих років.
Микола Гурович Куліш народився 6 грудня 1892 року в селі Чаплинка Херсонської області. Родина його батьків жила бідно: батько майже все життя провів у наймах, мати від важкого життя (теж у наймах) передчасно померла. Миколі з дитинства довелося служити у панських економіях. "Люблю… голоту. Серцем її люблю", - напише згодом драматург. Матеріальні нестатки, життя в сирітському будинку все ж не перешкодили здібному хлопцеві закінчити сільську школу (1901-1905). 1905 року місцева інтелігенція, зважаючи на неординарні здібності Миколи та його прагнення до навчання, зібрала гроші і послала хлопця вчитися у вищу початкову школу в Олешків (тепер - Цюрюпінськ). Але коштів на закінчення навчання не вистачило, і Микола опинився в притулку олешківського благодійного товариства.
Через його бунтарський дух М, Куліша 1908 року виключили зі школи. 1913 року гімназію було закрито, і Микола, маючи надію таки отримати атестат про закінчення гімназії, їде на Кавказ, де було легше скласти екзамени екстерном.
Підготовку до вступу в університет (Микола хотів навчатися в Одеському університеті, куди і приїхав після закінчення гімназії) перервала світова війна. М. Куліш пішов у Одеську школу прапорщиків. Закінчивши її 1915 року, їде на фронт. Незважаючи на загрозу трибуналу, він залишає військову частину і їде до Олешок, щоб заручитися і попрощатися зі своєю дівчиною Антоніною. Вже на фронті він знаходить можливість взяти з нею шлюб.
У 1917 р. Куліша, як найавторитетнішого і найпрогресивнішого офіцера, обрано депутатом на військовий з'їзд Західного фронту, що проходив у Луцьку.
1918 року Микола Гурович Куліш прибуває до рідних Олешок і відразу з головою поринає в культурно-громадське життя. Він очолює виконком міської Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, у Дніпровському повіті організовує культурно-політичне українське товариство "Просвіта" і стає його головою.
Влітку 1919 року, під час другого наступу Денікіна, Куліш перебуває у підпіллі.
1922 року Куліш переїжджає до Одеси. Там він працює в губнаросвіті і остаточно закінчує драму "97" (1924 р.). Цього ж 1924 року Куліш висилає в тодішню столицю України Харків п'єсу, а 9 листопада в театрі ім. Франка відбувається її прем'єра. 1925 року, лише за рік після написання, "97" було поставлено в Нью-Йорку та інших містах США. Проте фінал твору, в якому автор на вимогу цензури змушений був врятувати від смерті головного героя Мусія Копистку, не задовольняв М. Куліша. "Фінал може бути тільки один, - писав він у Дніпровському 10 грудня 1924 року, - загибель комнезаможу на селі під добу голоду.
Тема села та його знищення знаходить своє місце в драмах "Комуна в степах" (1925, 1931) та "Прощай село!" (1933).
У п'єсі "Отак загинув Гуска" (1925) головний герой осмислюється і як комедійний, і як трагедійний персонаж. "Хулій Хулина" (1926) - теж комедія, хоча й "сатира - без найменшого проблиску. Радянська Україна - якась суцільна божевільня" - пише про неї один з тогочасних "політрецензентів": двоє шахраїв, що вдають із себе за партійних босів, протягом певного часу дурять ціле містечко на чолі з місцевими партійними чиновниками. П'єсу пройнято атмосферою трагічної сатири, яка оголює ідею абсурдності буття у мертвому полі радянської офіційної дійсності, яку зображено в формі балагану. В мелодрамах "Зона" (1926) та "Закут" (1929) драматург безпосередньо звертається до теми переродження революційної ідеї, катастрофи фанатизму, висвітленої у попередніх п'єсах.
Комуни, партократизм, комуністичний фанатизм набувають чітко окресленої думки про соціалізм як "хвору мрію", утопічний й небезпечний соціально-психологічний експеримент у "Народному Малахії" (1927).
1934 року М. Куліша виключають з Комуністичної партії за написання "антипартійних націоналістичних п'єс". А 8 грудня під час похорону найближчого друга - І. Дніпровського - М. Куліша прямо з вулиці енкаведисти забирають у свій "воронок". Вилучена під час обшуку п'єса "Такі" (рукопис) зникла в архівах КДБ. З кіносценарію "Парижком" залишився лише уривок. Рукопис роману згорів під час війни в окупованому Харкові. На закритому судовому слуханні 27-28 березня 1935 року велику групу "націоналістів", серед них і М. Куліша, засудили на 10 років спецтаборів. Окрім стандартних у таких випадках звинувачень Кулішеві інкримінували ще й членство в ОУН. Під час відбуття покарання М. Куліш, як "особливо небезпечний злочинець", утримувався в спецізоляторі. Його ніхто не бачив, що призводило до існування різних чуток щодо його існування та смерті в таборі. Із архівних документів відомо, що "особлива трійка" УНКВД Ленінградської області постановою ч. 83 від 9 жовтня 1937 року засудила видатного драматурга до розстрілу.
3 листопада 1937 року Миколу Куліша розстріляли разом із великою групою української інтелігенції лісі під Сандармохом (Карелія).
.png)
